Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.02.2016 року у справі №910/5865/14
Постанова ВГСУ від 24.02.2015 року у справі №910/5865/14
Постанова ВГСУ від 11.10.2016 року у справі №910/5865/14
Постанова ВГСУ від 01.11.2016 року у справі №910/5865/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № 910/5865/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києвіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.08.2016за скаргою на діїВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києвіу справі№ 910/5865/14Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства " Інститут розвитку передових технологій"доДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції Українипророзірвання договору, стягнення грошових коштів та усунення перешкод у користуванні майном,за зустрічним позовомДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції УкраїнидоПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"провизнання права оренди нежитлового приміщення,за участю представників: ВДВСне зявивсяпозивачаБородкін Д.І. - предст. дов. від 17.02.2016;відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5865/14 від 25.05.2015 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" 3184129,74 грн. основного боргу, 75004,44 грн 3% річних, 751342,68 грн втрат від інфляції, 1000,00 грн пені, 31281,26 грн судових витрат; в іншій частині первісного позову відмовлено; повернуто Приватному акціонерному товариству "Інститут розвитку передових технологій" з Державного бюджету України 2000,00 грн судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж передбачено законом. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі № 910/5865/14 скасовано частково в частині відмови у стягненні 17002,32 грн пені, 18381,69 грн 3% річних, 131813,10 грн інфляційних втрат та 2470796,36 грн неустойки та прийнято в цій частині нове рішення, викладено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 в такій редакції: "Стягнути з державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема,73, код 25287988) на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, код 31059007) грошові кошти в розмірі: 3184129,74 грн основного боргу, 18 002,32 грн пені, 2470796,36 грн неустойки, 93386,13 грн 3% річних та 883155,78 грн втрат від інфляції". В решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 залишено без змін. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 51631,02 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 18690,21 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2016 постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

20.11.2015 на виконання постанови суду Господарський суд міста Києва видав відповідні накази.

Постановою від 28.03.2016 старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет О.В. відкрив виконавче провадження № 50634818 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/5865/14, виданого 20.11.2015 про стягнення боргу у сумі 70321, 23 грн.

28.03.2016 постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Шеремета О.В. виконавче провадження № 50634818 закінчено з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 49 та частиною другою статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із ліквідацією боржника.

22.04.2016 до господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" надійшла скарга, в якій заявник просив суд визнати незаконною та недійсною постанову про закриття виконавчого провадження № 50634818 від 28.03.2016 та зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві відновити виконавче провадження. Скаргу мотивовано порушенням державним виконавцем положень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідної практики Європейського суду з прав людини, за змістом якої право на суд передбачає також виконання судового рішення як складової частини суду, а держава несе відповідальність за виконання судових рішень; натомість, відкривши та закривши виконавче провадження у один день, виконавець штучно створив неможливість виконання судового рішення, не врахував положення статей 2 та 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який є спеціальним у спірних правовідносинах, порушив вимоги частини третьої статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом якої виконавче провадження підлягає припиненню у разі, якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії, а державний виконавець надіслав відповідний документ лише через два тижні (11.04.2016) після закриття виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 (судді Цюкало Ю.В.- головуючий, Босий В.П., Літвінова М.Є.) скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві відхилено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 (судді Сулім В.В. - головуючий, Ільєнок Т.В. Майданевич А.Г.) ухвалу господарського суду скасовано, та прийнято нове рішення, яким задоволено скаргу позивача про незаконну бездіяльність державного виконавця в повному обсязі; визнано незаконною та недійсною постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві виконавче провадження №50634818 від 28.03.2016; зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві відновити виконавче провадження; стягнуто з Відділу державної виконавчої служби суму судового збору за апеляційну скаргу.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме в порушення статей 49, 67 Закону України "Про виконавче провадження" суд не врахував, що виконавче провадження підлягає припиненню у порядку, встановленому цим Законом, а підставою для закриття виконавчого провадження стала саме визначена у статті 49 вказаного вище Закону обставина - ліквідація боржника; вимоги Закону України "Про виконавче провадження" не зобов'язують державного виконавця спочатку надіслати виконавчий документ ліквідаційній комісії, і лише після надходження виконавчого документу ліквідаційній комісії закінчити виконавче провадження.

У відзиві позивач заперечив доводи, викладені у скарзі, просив суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Представник державної виконавчої служби у порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України звернувся до Вищого господарського суду України із заявою про заміну сторони у зв'язку із перейменуванням Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві на Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, яка підлягає задоволенню.

Відповідач та скаржник не скористалися процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015, Господарський суд міста Києва 20.11.2015 видав два відповідні накази: за першим наказом до стягнення у примусовому порядку підлягала сума основного боргу та штрафних санкцій (ВП 49628703), за другим - примусовому стягненню підлягала сума судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції, який став підставою для відкриття виконавчого провадження постановою № 50634818.

25.03.2016 стягувач звернувся до начальника Управління державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про примусове виконання рішення, якою просив суд відкрити виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду міста Києва № 910/5865/14, виданого 20.11.2015 та стягнути з боржника суму боргу 70321,23 грн (судовий збір у сумі 51631,02 грн за розгляд справи у суді першої інстанції + 18690,21 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги).

Постановою від 28.03.2016 старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Шереметом О.В. відкрив виконавче провадження № 50634818 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/5865/14, виданого 20.11.2015 про стягнення боргу у сумі 70321, 23 грн.

28.03.2016 (того ж дня) постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Шереметом О.В. виконавче провадження № 50634818 закінчено з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 49 та частиною другою статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із ліквідацією боржника.

Відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, місцевий господарський суд вказав про правомірність його дій, оскільки виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває у стані ліквідації здійснюється не державним виконавцем, а ліквідаційною комісією.

Переглядаючи справу в порядку, визначеному статями 101, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції скасував ухвалу господарського суду та задовольнив подану скаргу, вказавши, що статтею 67 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено закінчення виконавчого провадження у разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), натомість матеріалами справи та самим державним виконавцем підтверджено, що виконавче провадження було закінчено до направлення виконавчого документа ліквідаційній комісії, що підтверджено реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції від 11.04.2016.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Статтею 67 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника - юридичної особи; відповідно до змісту частин другої та третьої вказаної вище статті у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України.

Відповідно до частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Частиною першою статті 59 Господарського кодексу України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) визначено статтями 111, 112 Цивільного кодексу України; так, відповідно до частини дев'ятої статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Отже, вказаними вище нормами права встановлено певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", отже у разі проведення ліквідації юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, за рішенням уповноваженого органу товариства, наказ суду направляється саме до ліквідаційної комісії або ліквідатора.

При цьому відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема, стаття 4 цього Закону, не обмежує та не змінює підстави для закінчення виконавчого провадження щодо державних підприємств, які перебувають у стані ліквідації, не встановлює інших механізмів чи процедур для виконання судових рішень щодо таких підприємств.

Встановивши, що боржник у даному виконавчому провадженні перебуває у стані ліквідації за рішенням засновників, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за приписами наведеного вище законодавства виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження" (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 21-3331а15).

Разом з тим, вказаними вище нормами права встановлено певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", у разі проведення ліквідації юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, за рішенням уповноваженого органу товариства, наказ суду направляється саме до ліквідаційної комісії або ліквідатора.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України.

Отже, існує певна послідовна процедура дій державного виконавця у разі наявності підстав для закриття виконавчого провадження та передбачена підстава закриття виконавчого провадження у разі ліквідації юридичної особи за умов надсилання виконавчого документа ліквідаційній комісії (ліквідатору).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду цілком обґрунтовано зауважив, що в порушення наведеної норми, державним виконавцем було закінчено виконавче провадження до направлення виконавчого документа ліквідаційній комісії, натомість реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції від 11.04.2016 підтверджено, що таке направлення здійснено майже через два тижні по закінченню виконавчого провадження за оскаржуваною постановою державного виконавця від 28.03.2016.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції щодо невідповідності дій державного виконавця послідовності припинення виконавчого провадження, передбаченого статтями 49, 67 Закону України "Про виконавче провадження", є вірними.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний суд в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого висновок суду є законним та обґрунтованим, підстав для скасування постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 у справі №910/5865/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова